Поэзия — Poesie

Nikolai Chmelenok

GEDICHTE

* * *

Wir saßen über den Büchern,

die Zeit ist leider aus.

Zum ersten Mal im Leben

begleite ich sie aus dem Haus.

Ich hörte ihre Schritte

lange auf dem Asphalt.

Sie sagte: “Auf Wiedersehen!”.

Ich flüsterte nur: “Bis bald!”.

7.08.1996

* * *

Diese alte Frau

war einst auch jung und schön.

Sie las ohne Brille und strickte

für ihren kleinen Sohn.

Sie war gesund und lustig,

ihr Herz war brennend heiß.

Wohin das alles verschwunden,

darüber niemand weiß.

11.08.96

* * *

Als ich im letzten Sommer

im Krankenhaus lag,

besuchte mich ein Mädchen,

mein Freund, fast jeden Tag.

Sie brachte mir Suppe und Äpfel,

mich freute ihr kluges Gespräch.

Ich widmete ihr ein Verslein

(nie war ich früher so frech).

Sie war zu mir immer herzlich.

Wie duftend war ihr Haar!

Wie ich nachher bedauerte,

dass ich nur ihr Lehrer war.

Der Sommer geht leider zu Ende,

bald wird alles trübe und kalt.

Der teuerste Mensch, den ich kenne,

verreist leider bald in die Stadt.

7.08.96

* * *

Die große Sonnenblume

allein auf dem Felde steht.

Wie schade, dass der Sommer

bald zu Ende geht.

Sie neigt zur Sonne ihr Köpflein,

die Blume, und sagt mir: “Bis dann!”.

Wo sind meine Jugendjahre,

dass ich sie nicht finden kann?

10-11.08.96

* * *

Äpfel und Apfelsinen

auf meinem Fensterbrett,

sie haben mir meine Freunde

gestern wieder geschenkt.

Sie wollen mich wieder sehen

gesund und lebensfroh.

Ich wusste nicht, wie man mich liebte,

jetzt weiß ich es also.

9.08.96

* * *

Es regnete draußen in Strömen.

Die Erde war feucht und nass.

Ein Mädchen saß am Fenster,

es sah sehr traurig aus.

Die Nacht verbrachte sie schlaflos,

sie hatte blasses Gesicht.

Es hörte nicht auf zu regnen,

der Junge kam leider nicht.

8.08.96

* * *

Das helle Licht der Laterne,

ihr sitzt auf der Bank zu zweit.

Ich sehe eure Gesichter,

obwohl ich stehe da weit.

Ich sehe, wie er dich begleitet

und sagt dir: “Auf Wiedersehn!”.

Ich stehe da und weine

und kann nicht nach Hause gehn.

10.08.96

* * *

Ein Mädchen spielt mit der Puppe,

das ist ein ein schönes Bild.

Lange mit brennenden Augen

beobachte ich das Kind.

Sie hat keine Angst vor der Zukunft,

in ihre Puppe verliebt.

Ach, unsere glückliche Kindheit

ist nur ein kurzes Lied.

9.08.96

* * *

Du kamst zu mir am Abend

mit großem Rosenstrauß.

Wir lasen in der Grammatik,

die Übungen fielen gut aus.

Ich wollte dir vieles sagen

und sagte kein einziges Wort.

Wir fahren mit der Grammatik

morgen wieder fort.

10.08.96

* * *

Wir saßen zu zweit im Stadtpark,

wir waren allein noch nie.

Sie war erst gestern Abend,

ich warte wieder auf sie.

Wir saßen am Fluss und lachten,

sie hatte Bücher im Arm.

Der kalte Herbstwind wehte,

es war mir trotzdem warm.

10.08.96

* * *

Vorbei ist der warme Sommer,

es naht der kalte Herbst.

Wir sehen uns nicht mehr wieder,

das wolltest du, Liebste, selbst.

Im Park sitzen alle paarweise,

nur ich bin immer allein.

Es dämmert, der Tag geht zur Neige,

ich gehe aber nicht heim.

9.08.96

* * *

Ich sehe sie fast täglich,

ich liebe sie sehr heiß.

Ich muss mich stets kontrollieren,

damit sie davon nicht weiß.

Ich gehe mit zitternder Stimme,

doch glücklich an ihr vorbei.

Ich kann mich kaum halten,

so reißt sie mein Herz entzwei.

7.08.1996

* * *

In meiner Muttersprache

spreche ich leider nicht.

Das Land meiner glücklichen Kindheit

heute ein Ausland ist.

Ich bin jetzt selten fröhlich.

Und anders kann es nicht sein,

wenn meine Nachbarn und Freunde

leben vom Brot allein.

21.11.96

ERSTE LIEBE

Dass ich dich einmal liebe,

ich hätt es nie gedacht.

Ich schrieb dir täglich Gedichte,

und du hast nur gelacht.

Du gingst mit deiner Schultasche

nach Hause schnell allein.

Ich stand vor deinem Hause

und wagte nicht hinein.

Du weißt nicht, wie ich dich liebe

und wie du mir teuer bist.

Du kannst über alles erfahren

Aus diesem kleinen Gedicht.

13.02.82,  13.06.90

* * *

Für Jelena

Verzeih mir, Allerliebste,

dass ich oft an dich denk’.

Ich widmete dir ein Verslein,

das ich dir gerne schenk’.

Was ist mit uns geschehen?

Wir sehen uns nicht mehr heut.

Mein bester Freund und Gefährte

ist jetzt dein bester Freund.

2.12.1987

KATJUSCHA

Du bist

erst 15.

Doch dir

widmet man schon

Gedichte.

Ich möchte

deinen Namen

der ganzen Welt

sagen.

Aber

ich darf es nicht.

Niemand

darf wissen,

dass ich dich liebe.

Auch du.

4.11.1988

Николай Хмеленок

Переводы с немецкого

З ГЕЙНЭ

Ты марна спрабуеш мяне

Пiсьмом абразiць сваiм.

Ты пiшаш пра свой намер

Са мной парваць назусiм.

Ажно дванаццаць старонак!

Прыгожы кожны сказ.

Не пiша так шматслоўна

Нiхто ў апошнi раз.

2.05.84., 18.12.87.

З ГЕЙНЕ

Стоять нерухомо зiрки

Вiками в височинi.

I нiжно одна на одну

Дивляться сумно вони.

Чарiвною мовой вони

Таємницi шепочуть свої.

І жоден у свiтi фiлолог

Не може збагнути її.

Лиш я цю мову зiрок

На все життя осягнув.

Адже коханої вид

Менi словником служив.

5.02.96

* * *

Твою красоту, дорогая,

С цветами лишь можно сравнить.

Смотрю на тебя я, не в силах

В сердце тоску свою скрыть.

Когда б я смог прикасаться

Рукой твоего лица,

То я бы Господа Бога

Молил бы о том без конца.

15.01.2004

* * *

Что ты меня тоже любишь,

Я раньше ещё догадался.

Но вдруг такое услышать —

От страха я растерялся.

Счастливый, поднялся в горы,

Восторга и слёз не прятал.

А после бродил у моря

В вечерних лучах заката.

И сердце моё, как солнце,

Всеми огнями искрится:

Оно, пылая, красиво

В море любви садится.

* * *

Мир стал и глупый и слепой.

Он всё безумней день ото дня.

Вот, мол, у тебя характер плохой,

Пытаются все убедить меня.

Мир стал совершенно невыносим!

Все так унизить тебя хотят.

Но разве, как мне, известно им,

Как жарко твои поцелуи горят?

* * *

Богато жемчугом море,

Богато звёздами небо;

А сердце моё, а сердце,

Любовью к тебе богато.

Огромны море и небо,

Но сердце моё огромней.

И ярче, чем жемчуг и звёзды,

Любовь моя пламенеет.

Дитя моё, не бойся,

И к сердцу прижмись скорее!

Ведь сердце, и небо, и море

В огне любви сгорают.

Александр Седень,

г. Городня Черниговской обл.

Переводы с немецкого

Людвіг Арнім

Весняне

На тому мосту недавно

Лежав ще глубокий сніг.

Коли ж він потім розтанув,

Струмок дзеркальний побіг.

Я заздрю йому: він ллється

Якраз до милої в сад.

Та звідти вона не озветься

Й не вийде мене зустрічать.

На кронах дерев, неначе

У зелені чистій води,

Здається, що я її бачу —

Дійти ж не можу туди.

Весна мене скрізь вітає:

З блакиті повітря, з долин,

Й кохана мені посилає,

Здається, з води уклін.

А ось на місток не сходить

У коло красунь чарівних.

Очей вони з мене не зводять,

А я, я не бачу їх.

Йоганн Вольфганг Гете

Знахідка

Я пішов до лісу

У весняний час,

Хто ж бо відпочити

Там не мріє з нас?

І побачив в тіні

Квіточку одну,

На красуню-зірку

Схожу чарівну.

Я хотів зірвати,

А вона одне:

— То невже ж зів’яти

Вирвеш ти мене?

І тоді знахідку

Я з корінням взяв,

І заніс до саду,

Де мій дім стояв.

Посадів я квітку

В тихому кутку.

Й прижилась красуня

Назавжди в садку.

Фрідріх ШІЛЛЕР

Дівчина з чужини

В оселю  бідну край долини

З приходом кожної весни,

Як тільки жайворон прилине,

З’являлась юнка з чужини.

Вона не мешкала в цім краї,

Ніхто не знав її житла.

Й стежинка та ураз зникала,

Як шла дівчина із села.

Вона несла плоди і квіти,

В незнаних зібрані краях,

Щедрішим сонцем обігріті

В казкових радісних садах.

Дарунки ті вона ділила

З відомих їй лише садів.

І красень ставний, й дід безсилий

Вертались радо у свій дім.

Гостей завжди було багато.

Коли ж і пара раз прийшла,

Найкращі квіти молодятам

Красуня юна подала.

Генріх Гейне

* * *

Не вірую більше я в небо,

Ні в Новий, ні в Ветхий Завіт.

Лиш очі твої — потреба,

І в них мій небесний світ.

Не вірю я в Бога, в смерті,

Ні в Новий, ні в Ветхий Завіт,

Моє божество в твоїм серці,

На інших богів — дефіцит.

Не вірю я в біса з книжки,

І пекло мене не страшить.

Краще твій погляд ніжний

Нехай мене спопелить!

* * *

Я знаю, що серцям нашим

В одне слід з’єднатися двом.

Їх схильність взаємно відома

І відданість в дружбі цілком.

Ах, тільки не в’яне роза,

Що квітне на грудях твоїх.

Її ж миловидних подружок

Вже смуток осінній настиг.

Бертольд Брехт

Тополя в Берліні

Стоїть на Карплатці тополя,

Де купи чорніли руїн,

І всіх, хто приходить довкола,

Приваблює зелень її.

У зиму оту в сорок шостім,

В тріскучий, нестерпний мороз

Сусідок її срібнокосих

Спиляти на дрова прийшлось.

Але ця тополя вціліла

З розкішним зеленим вбранням, —

Як символ надії і сили,

Хай вічно шумітимо нам.

Йоганнес Роберт Бехер

В материнім саду

Я мусив довго мовчати

І тихим, тихесеньким буть…

Я змушений був мандрувати,

Верстаючи в сутінках путь.

І ось я нарешті вдома —

Будинок я ледве впізнав.

В садочку неньки знайомім

Я зразу ж каштан відшукав.

Під ним її буду чекати,

Під ним і стоятиму тут,

Аж доки з’явиться мати,

Щоб в очі її заглянуть.

Еріх Вайнерт

Три колискові

Серпень 1941

Париж

Спи, синку мій! В батька доля гірка,

Німці його розстріляли.

Позбувсь ти притулку і хліба шматка,

Але в тебе друзів немало.

Чужинці в країні нишпорять злі,

І скрізь сліди голоду й смерті,

Та скоро з французьської землі

Велика пожежа займеться.

Спи, мій коханий! В подуві вітрів

Я чую свободи кроки,

І з першим сном твоїм прапори

Замають наші високо.

Берлін

Спи, синку мій! В твого батька тепер

Важка, ганебна година,

Він має для наших панів-ненажер

Вбивати в чужих країнах.

Ах, не лякайся, синочку мій,

Батька твого забрали.

Можливо навіть в землі чужій

Кінець він знайшов безславний.

Ах, загляни ще щастя хоч раз

У наші темні мансарди.

Ах, повернися, батьку, до нас

Із знаком свободи в кокарді.

Москва

Спи, синку, мій! Твій батько стоїть

Пильно на варті сну твого.

В останній священній битві в цю мить

Він прапор несе перемоги.

Не будуть більше чужинці в краю

Вбивати і грабувати,

Бо батько здійняв гвинтівку свою

Проти цих орд проклятих.

Героєм повернеться батько в наш дім

І з ним його друзі по зброї,

І матері світу в краї своїм

Гідно зустрінуть героїв.

Бертольд Брехт

Пісня німецької матері

Мій сину, тобі в дорогу

Брунату сорочку дала.

Аби я сьогоднішнє знала —

Хай смерть мене б краще взяла!

Я бачила підняту руку,

Якою ти Гітлеру клявсь.

Аби я знала, що краще

Рука б ця тобі віднялась!

Зустріла тебе я в колоні,

Яка відправлялась на схід.

Не знала, що то останній

Твоїх легковірців похід.

Коли я чула розмови

Про юних героїв-солдат,

Аби я тільки знала,

Що виросте з тебе кат.

Хвалився ти, що в Німеччині

Вітер щасливих змін.

А він приніс нам попіл

Та купи кривавих руїн.

Коричневу ту сорочку

Краще б вже з’їла цвіль,

Аби я тільки знала,

Що то — вбрання мерців.